З історії Грем'яцької ЗОШ І-ІІІ ст.

            Чи існувала школа в с. Грем'яче в період Російської імперії, встановити не вдалося, оскільки таких даних немає ні в історичних джерелах, ні в спогадах старожилів.

           В період 2-ї Речі Посполитої існували дві початкові школи: одна в с. Грем'яче, друга в с. Михайлівка. Обидві школи знаходились в приміщеннях, які орендувала польська влада: в Грем'ячому - в будинку Остроголова Олексія, в Михайлівці - в будинку Котюбіна Володимира Сергійовича. Вчителями працювали в Грем'ячому - Бабенко Олександр Манович, в Михайлівці - Вікторія Бзовська та Олена Соколовська. Всі предмети викладалися польською мовою, крім української мови. Обидві школи почали працювати з 1937 р. (в 1936 р. на кошти польської влади в орендованих приміщеннях був зроблений ремонт).

                     З 1939 р., з часу встановлення радянської влади, навчання велося українською мовою. Що цікаво, що діти, які в 1937-1938 рр. закінчили 1-й і 2-й класи, в 1939 р. знову пішли в 1-й клас. В с. Михайлівка школа проіснувала до жовтня 1943 р. (під час каральної німецької акції вона була спалена, як і всі інші будинки в селі). В той час в школі вчителями працювали Зус Лейба Пейсахович та Шумковський Павло Йосипович.

              Спалена тоді ж була і школа в с. Грем'яче.

 В 1945 р. побудували невеличку дерев'яну школу на Корчунку в Сільчука Опанаса.

 З вересня 1945 по вересень 1948 р. початкова школа знаходилась в будинку, де зараз проживає Гордійчук Аврам. Вчителем працював Вада Павло Петрович.

Першим директором школи була Левчук Марія Романівна.

  В 1953 р. було збудовано приміщення семирічної школи в центрі с. Грем’яче. Директором школи став Бартащук Володимир Карпович.

В 1956 р. школу було реорганізовано у восьмирічну. З 1966 р. директором школи був Шевчук Анатолій Хомич.    

У 1974 р. було завершено будівництво нинішнього приміщення школи і здійснено набір учнів до 9 класу. Сюди ж стали ходити учні навколишніх сіл: Грозова, Верхова, Білашева, Точивик. З 1975 по 1981 рр. директором школи була Конончук Віра Михайлівна, з 1981 по 2001 рр. - Сучик Ярослав Михайлович, з 2001 по рр. - Білявська Людмила Василівна, з 2007 р. по даний час - Болотнюк Євгеній Олександрович.   

            З 1  вересня 2003 р. в старшій школі запроваджено суспільно-гуманітарний профіль навчання. З 1 вересня 2007р. в старшій школі діє два профілі: суспільно-гуманітарний та природничо-математичний.

              З 1974 року школу закінчило близько 1100 учнів, багато з них досягли в житті успіху, але це вже інша історія.

Історія сільської ради с. Грем'яче

Територія, на якій ми проживаємо з 1920 року по 1939 рік,, знаходилась під владою Польщі. З 17 вересня 1939 року на наші землі прийшла Радянська влада. Тоді ж почали організовуватись сільські ради. Першим головою Грем'яцької сільської ради був Назарук Мартин. Сільська рада розміщувалась в хаті жителя с. Грем'яче Луцюка Василя, де в даний час проживає Костюк Надія. В складі Грем'яцької сільської ради знаходились села Михайлівка, Прогрес, Грем'яче. Голова сільської ради загинув від рук бандерівців. З 1941 року по 1944 рік наші села були окуповані фашистською Німеччиною. 1944 року радянські війська визволили територію України від німецьких загарбників, встановивши свою владу. Головою сільської ради було обрано Мельничука Федора, а секретарем Макарука Олександра Даниловича, які загинули від рук бандерівців. Сільська рада розміщувалась в хаті Назарука Семена, яка збереглася до наших днів. В даний час там проживає Груша Єва Серафимівна. В 1949 році на території сільської ради почали організовуватися колективні господарства. Було окремо організовано колгосп в с. Михайлівка, с. Грем'яче. Першим головою колгоспу в с. Грем'яче був житель хутора Корчунок Лісков Афанасій. Почали відкривати: хати - читальні, магазини, клуби, школи, які знаходились в приватних будинках жителів Грем'яцької сільської ради. В 50 - тих роках було побудовано приміщення контори колгоспу, де й розмістилась сільська рада (знаходилась за територією теперішньої сільської ради). З 1960 року по 1963 рік сільська рада знаходилась в с. Межиріч. В 1967 році було побудовано нове приміщення контори колгоспу, де одну кімнату також займала сільська рада та одну кімнату медичний пункт. В старому приміщенні розмістили: сільську бібліотеку, поштове відділення, ощадну касу та швейну майстерню. В перші роки організації сільських рад, працівники сільської ради займалися організацією заготівлі від населення: м'яса, молока, яєць, картоплі та інших продуктів, розповсюджували облігації державного займу.1 січня 1969 року при сільських радах були організовані централізовані бухгалтерії. Першим бухгалтером була Солов'юк Раїса Андріївна. На балансі сільської ради знаходилось 2 школи, 2 медичних пункти, 2 бібліотеки, 2 клуби. Працівники сільської ради приймали активну участь у культурно - масовій роботі і організації дозвілля жителів сіл сільської ради. Наша односельчанка, жителька с. Грем'яче, Поліщук Тамара Федорівна, була першою жінкою - головою сільської ради. За її головування в 1973 році за державні кошти було побудовано окреме приміщення сільської ради (де зараз знаходиться медичний пункт). 
 Поняття сільський голова та його обов'язки. 
Сільські, селищні голови виділені в окрему ланку системи місцевого самоврядування в Україні тому, що вони є головними посадовими особами відповідних територіальних громад. Вони так само, як і депутати, представляють інтереси цих громад. Сільські, селищні, міські голови обираються відповідною територіальною громадою. Термін їх повноважень - 4 роки. Ці повноваження вичерпно визначені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Закон не обмежує повноважень сільського, селищного, міського голови лише головуванням на засіданнях ради, а покладає на нього й інші повноваження. Передусім - це організація роботи ради, керівництво її апаратом, формування порядку денного цієї ради, укладення від імені ради договорів із питань, віднесених до виключної компетенції ради, представництво ради у відносинах з державними органами та іншими органами місцевого самоврядування тощо. Сільський, селищний, міський голова з метою виконання покладених на нього повноважень має право:
• виступати від імені виборців, зокрема представляти
територіальну громаду, міську раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевогосамоврядування,об'єднаннями громадян тощо;
• звертатися до суду з питань визнання незаконними актів
відповідних органів місцевого самоврядування, місцевих органів
виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які
обмежують права та інтереси територіальної громади, а також
повноваження ради та її органів;
• укладати від імені територіальної громади, міської ради та її
виконавчого комітету договори відповідно до законодавства. У здійсненні наданих повноважень відповідний голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою, відповідальним - перед радою. Не рідше одного разу на рік сільський, селищний, міський голова звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. Все це зумовлюється наявністю представницького мандата, отриманого міським головою за результатами прямих виборів його територіальною громадою. 
3. Список голів та секретарів сільської ради
1948 Іщук Андрій Омелянович Євстафієв Тихон П. Голова Секретар
1950 Дорофійчук О.І. Чухерик Іван ГнатовичГолова Секретар
1951 Кирилюк Олексій Андрійович Чухерик Іван Гнатович Голова Секретар
1952 Кирилюк Олексій Андрійович Зелик Іван Омелянович Голова Секретар
1953 Зелик Іван Омелянович Дорофійчук Афанасій Іларіонович Костюк Михайло Іванович Політика Олена ТихонівнаГолова Секретар Секретар Секретар
1954 Зелик Іван Омелянович Політика Олена Тихонівна Пащенко Сергій Микитович Зелик Іван ОмеляновичГолова Секретар Голова Секретар
1955 Пащенко Сергій Микитович Зелик Іван Омелянович Чухерик Іван Гнатович Політика Олена Тихонівна Некрасова Марія Іванівна Політика Олена Тихонівна Пащенко Сергій Микитович Зелик Іван ОмеляновичГолова Секретар Голова Секретар Голова Секретар Голова Секретар
1956 Некрасова Марія Іванівна Політика Олена Тихонівна Стрілець Ніна ПетрівнаГолова Секретар Секретар

Політика Олена Тихонівна Науменко Микола Панасович Політика Олена ТихонівнаСекретар Голова Секретар
1957-1959Науменко Микола Панасович Політика Олена ТихонівнаГолова Секретар
1964-1968Свирида Володимир Якович Політика Олена ТихонівнаГолова Секретар
1968-1970Грицюк Володимир Андрійович Політика Олена ТихонівнаГолова Секретар
1970 Поліщук Тамара Федорівна Новак Тетяна СеменівнаГолова Секретар
1971 Поліщук Тамара Федорівна Новак Тетяна СеменівнаГолова Секретар
1972 Поліщук Тамара Федорівна Новак Тетяна Семенівна Чухерик Іван ГнатовичГолова Секретар Секретар
1973-1974 Поліщук Тамара Федорівна Чухерик Іван ГнатовичГолова Секретар
1975 Поліщук Тамара Федорівна Базилюк Віктор Андрійович Чухерик Іван ГнатовичГолова Голова Секретар
1977 Базилюк Віктор Андрійович Чухерик Іван ГнатовичГолова Секретар
1978 Базилюк Віктор Андрійович Чухерик Іван Гнатович Іванюк Микола АндрійовичГолова Секретар Голова
1979 Іванюк Микола Андрійович Чухерик Іван ГнатовичГолова Секретар

Якобчук Ростислав Володимирович Іванюк Микола АндрійовичГолова Секретар
1983-1985 Стецюк Марія Василівна Іванюк Микола Андрійович Якобчук Ростислав Володимирович Степанчук Галина ІванівнаГолова Секретар Голова Секретар
1986-1997 Якобчук Ростислав Володимирович Степанчук Галина ІванівнаГолова Секретар
1998-2002 Чумак Раїса Андріївна Степанчук Галина ІванівнаГолова Секретар
2002 по наш час Стецюк Микола Дмитрович Степанчук Галина Іванівна Голова Секретар 
 4. Паспорт Грем'яцької сільської ради 
До складу сільської ради входять села: Грем'яче, Грозів, Михайлівка, Прогрес. Розташована в північно - західному напрямку від Острога. Відстань до районного центру (м. Острог) 7 км. Відстань до обласного центру (м. Рівне) 45 км. Територія - 2823,7 км2. Населення - 1927 чол. Сільський голова - Стецюк Микола Дмитрович 1959 р/н., закінчив Львівський зооветеринарний інститут за спеціальністю «Ветеринар». На посаді з 2002 року. Депутатів: - районної ради: 2; - сільської ради: 18.
На території розташовано: - дворів: 613; - господарств: 644; - квартир: 16. Проживає: - пенсіонерів: 565; - учасників ВВв: 117; - інвалідів війни: 5; - учасників бойових дій: 8; - багатодітних сімей: 34. До культурно - дозвілевого комплексу входять: - загальноосвітня школа І-ІІІ ст.. с. Грем'яче; - загальноосвітня школа І-ІІ ст.. с. Грозів; - будинок культури с. Грозів; - клуб с. Грем'яче; - публічно - шкільна бібліотека с. Грем'яче; - публічно - шкільна бібліотека с. Грозів; - дитячий садок с. Грем'яче; - дитячий садок с. Грозів. У складі комплексу діють: - дитячий танцювальний колектив; - вокальний ансамбль; - фольклоро - етнографічний колектив; - центр «Відродження»;
тенісний зал; - гурток «Умілі руки»; - футбольна секція. На території сільської ради знаходяться: - 1 кіоск с. Михайлівка; - 1 кіоск с. Грозів; - 2 кіоски с. Грем'яче; - Магазин «Галина» с. Грем'яче; - Магазин с. Грозів; - Магазин с. Прогрес; - Медичний пункт с. Грем'яче; - Медичний пункт с. Грозів; - Спп «Калина» (землі орендує «ЗАХІД Агро»). 
                                                       Дослідницька робота учня 10 класу Солов'юка В.В.(2008р)

Історія колгоспу села Грем'яче

1. Вступ

 Працюй, працюй, не вдивляючись уперед і не озираючись назад; працюй, не чекаючи нізвідки і ні від кого нагороди, ні подяки; працюй, поки служать тобі руки і поки б'ється живе серце у твоїх грудях; працюй на користь свого народу і на користь своєї Батьківщини.... Д. Яворницький

У другій половині 40 - на початку 50-х рр. XX ст. Радянська влада розгорнула широкомасштабну акцію по колективізації західноукраїнського села, яка супроводжувалась жорстокістю, страхіттями і депортаціями населення у віддалені регіони СРСР. Колгоспний лад не відповідав інтересам селянства. Селяни не могли змиритися з втратою землі, власності, не бажали стати наймитами держави. Тим більше, що бачили перед собою наочний приклад напівголодного життя колгоспників Східної України, які 1946-1947 рр. переживали черговий голод. Тому західноукраїнське селянство чинило впертий спротив колективізації. Найбільш гострою формою боротьби селянства проти колективізації була їх участь у формуваннях УПА. Селяни масово вступали в УПА, творячи її соціальну базу. Вони із зброєю в руках намагалися не допустити колективізації, помститися за репресованих радянською владою родичів та близьких, краян. УПА була армією самооборони селянства від посягань на їхню власність, життя, національну і людську гідність. Повстанський рух мав чітко виражений національно - визвольний характер. Він був волевиявленням селянства до державотворення українського народу, що віками визрівало в його свідомості. Аграрна програма ОУН УПА відповідала інтересам селянства. Вони виступали за конфіскацію великого землеволодіння, передачі селянам землі, відстоювали трудову приватну власність, розвиток вільного підприємництва і кооперації. Селянин - одноосібник мав стати основним виробником сільськогосподарської продукції, а за майновим станом це мав бути міцний, самодостатній господар. У документі УПА стверджувалося, що національно - визвольний рух виступає "за знищення більшовицької експлуататорсько - кріпацької системи в організації сільського господарства". Виходячи з того, що земля є власністю народу, українська народна влада не накидуватиме селянам однієї форми користування землею. Тому в українській державі допускатиметься індивідуальне користування землею, в залежності від волі селян. (1) Протягом 1946 р. у західних облястях України проведено 2598 заходів, спрямованих в основному проти колгоспного будівництва, а січні - жовтні 1947 р. - 1320. Усе це, з одного боку, стримувало проведенш: примусової колективізації, а іншого -завдавало страждань багатьом людям, які ставали жертвами протиборства.(2) Особливо підступні провокації щодо непокірних селян здійснювали спецгрупи МДБ, які жили по декілька місяців у лісах, видаючи себе за підрозділи УПА. Особовий склад спецгруп не відрізнявся від вояків УПА та учасників оунівського підпілля. Вони приходили на хутори чи села, провокуючи селян до налагодження зв'язків з місцевими відділами повстанців. Якщо селани вчасно не виявляли провокацію, то справа закінчувалася арештом та конфіскацією всього майна. Спецгрупа Здолбунівського відділу МДБ Рівненської області у вересні 1948 р. приїхала на хутір Загребля. Вона вимагала від Петра Дембіцького зібрати від хуторян ЗО ц хліба. Селяни відмовилися, і тому через кілька днів до П. Дембіцького знову прийшли озброєні люди і, погрожуючи розправою, вимагали виконати їх наказ. Переляканий П. Дембіцький запряг коня, повантажив на підводу 3 мішки власного зерна і повіз на вказане місце. Тут його схопили і відправили до райвідділу МДБ. Подібних випадків багато.( 3) Не придушивши національно визвольного руху, більшовицька влада неспроможна була перейти до суцільної колективізації села, в якому проживала абсолютна більшість населення. Вона всупереч волі селян за допомогою карально -репресивних органів насадила антинародний колгоспний лад, що спричинив деградацію сільськогосподарського виробництва, знищив одвічний селянський уклад, побут, традиції, культуру, християнську мораль. За роки незалежності України опубліковані праці Б. Яроша, Ю. Киричука, П. Когута, О. Ленартовича, А. Русначенка, А. Кентія, В. Барана та інші, які висвітлюють соціально - політичні процеси 40 - поч. 50-х рр. XX ст. у західних областях. Однак історії створення окремих колгоспів західноукраїнського села в них розкрита побіжно. Я роблю спробу заповнити цю прогалину. З проголошенням незалежності нашої держави колективні господарства почали занепадати. З'явилися нові форми власності на селі - фермерське господарство, оренда, інші форми. Пройде час, і в пам'ті зітруться заслуги тих, хто працював на благо держави і селян, хто підтримував соціальну сферу на селі. Але це наша історія - з досягненнями і невдачами, успіхами і поразками. Тому актуальність даної теми полягає в тому, щоб зберегти в пам'яті майбутніх поколінь таку форму сільськогосподарського виробництва, як колгосп, взяти з неї все цінне, що було створене невтомними рукама трударів. Історію треба знати, щоб не допускати помилок в майбутньому. Метою дослідження є з'ясувати, як і за яких умов створився колгосп у нашому селі, хто очолював господарство в різні періоди його зростання, яких успіхів було досягнуто односельчанами і чому ця форма господарювання поступово відходить у минуле. Об'єкт досліжження - колгосп ім. Димитрова - "Мир" -"Калина". Хронологічні межі дослідження - з 1950 р. по наш час. Матеріали дослідження можуть бути використані під час вивчення теми "Колективізація" в 10 та 11 класах,уроків з історії рідного краю, у позакласній роботі, для поповнення музею історії. Пребудова сільського господарства " по-сталшськи -суцільна колективізація за допомогою воєнно - комуністичних методів - мала жахливі наслідки для селянства України. Накладена на колгоспи безмірна продрозкладка, жорстока регламентація господарської діяльності колгоспників, зведення їх ролі до статусу підневільних працівників призвели до глибокої руйнації продуктивних сил українського села та врешті - решт -спланованого голодомору у 1932 - 1933 рр. Лише після припинення застосування сталінським керівництвом воєнно - комуністичних методів в управлінні сільським господарством колгоспи почали із середини 30-х років поступово виходити з кризи, залишаючись і надалі невід'ємним елементом командно-адміністративної економіки. Масове насадження колективних господарств обумовило появу нового соціального типу на селі - колгоспника - головного виробника сільськогосподарської продукції, зайнятого переважно малокваліфікованою фізичною працею. Наш край з 1921 по 1939 роки входив до складу Польщі, тому колективізація тут почалася вже після Другої світової війни. Колективізаціям і в Східній Україні, проводилась насильницькими методами : забирали коні, корови з хлівів, розбирали людські клуні, з яких, будували конюшні та корівники для потреб колгоспу. Боротьба селян з владою ускладнювалась втручанням у цей процес членів ОУН, які виступали проти колгоспів, вбивали колгоспних активістів, тих, хто співпрацював з радянською владою. Багряний вересень 1939 року. Ця пора назавжди ввійшла в нашу історію - прийшло довгожданне визволення від гніту панської Польщі. Зі слів очевидця Чухерика Івана Гнатовича, який пам'ятає про ті події, це було так: "Визволяючи території з-під поляків, там зразу утворювали колективні господарства. Бо там були коні, техніка, знаряддя праці. Такими стали села Розваж, Оженіно, Українка. У 1949 року у грудні почали організовувати колгоспи у селах Грем'яче, Михайлівка, хутір Завидівський, у с. Грозів. Радянська влада змусила людей написати заяви в колгосп. Було забрано коні, інвертар, залишились лише корови. Але й їх не було чим годувати. В кожному населеному пункті був свій колгосп і мав свою назву. В селі Грем'яче колгосп ім. Димитрова, в селі Михайлівка колгосп ім. Крупської, в селі Грозів колгосп ім. 70 - річчя товариша Сталіна.
                      2.Колективізація в західноукраїнському селі.
2.1 Ідеологія більшовизму наголошувала, що будівництво соціалізму без ліквідації приватної власності на землю неможливе, а отже, селянство рано чи пізно слід організувати в колективні господарства з повним чи частковим усуспільненням засобів виробництва: комуни, артілі, товариства спільного обробітку землі (ТСОЗ), радгоспи. Першу генеральну репетицію по створенню колгоспів в Україні радянська влада провела під час громадянської війни у 1918 - 1920 рр. Однак такі форми організації сільськогосподарського виробництва суперечили природі селянина - одноосібника, який бажав працювати на своїй землі та бути господарем власної долі. Новим підходом до організації селянських господарств в країні, яка будувала соціалізм, стали ідеї, висловлені В. Леніним у статті "Про кооперацію" (1923). Теоретик більшовизму тепер стверджував, що саме в кооперації слід шукати виважену міру поєднання приватного торгового інтересу з інтересами держави. Проте Сталін зі своїми однодумцями, спираючись на закладену у програмі партії комуністичну доктрину, розглядали кооперацію не як форму соціалістичної власності, а тільки як школу колективізму, в якій селяни мали "визріти" до розуміння переваг колективізації. Кінцевою стадією розвитку кооперативного руху у СРСР, на думку генсека, мали стати колгоспи. На перших порах колективізація розглядалася як один із засобів розв'язання хлібозаготівельних криз. Згідно з рішеннями XV з'їзду ВКП(б) (грудень 1927 р.), селянський хліб пропонувалося отримати за допомогою "ножиць цін". Проте вже на початку 1928 р. почали застосовуватися "надзвичайні" силові заходи включно до (розкуркулювання) проти тих селян, які відмовилися продавати хліб державі за низькими, невигідними для них цінами. У 1929 р., у розпал боротьби з "правою опозицією" в партії, яка виступала противником прискорення колективізації, Сталін та його підручні розпочали рішучу кампанію суцільної колективізації. Серед ініціаторів форсування колективізації був також генеральний секретар КП(б) України С. Косіор, який наголошував на тому, що УСРР має достатню матеріально - технічну базу для перетворень у сільському господарстві. Партійним керівництвом СРСР планувалося зевершити суцільну колективізацію в Україні восени 1931 або навесні 1932 р.
Починав кожен колгосп із кількох борін, іржавих кінних плугів, кількох коней, а вірніше з мозолистих, трудящих селянських рук. Чухерик Іван Гнатович говорить, що заробіток у селян був 200 г зерна за трудодень. За рік можна було заробити 1 ц зерна і 5-Ю копійок. Грішми не платили. Люди мали 25 - 30 соток землі. Для того, щоб хоч якось прогодувати корову, ходили красти гнилу солому, про сіно навіть ніхто й не говорив. Селянам потрібно було здавати державі 200 літрів молока, 40 кг м'яса на рік. Пізніше в Оженіно була організована машинно - тракторна станція - МТС. Колгоспи замовляли техніку для обробітку землі в основному - трактори. За техніку колгосп розплачувався зерном, яке держава все забирала і залишала лише на трудодень." Як мені стало відомо, разом з організацією колгоспів, партія вирішує ряд важливих економічних і культурних проблем. Одна з них - ліквідація неписьменності. 17 лютого 1949 року газета "Сталінський шлях" писала : Ліквідацію неписьменності розпочати 1 квітня 1949 р.і завершити 1 січня 1950 року."Справді, тоді у списках прийнятих у колгосп через одне - два прізвища стояли хрестики, ознака неграмотності і темноти. В Грем'ячому в складі колгоспу було - 53 господарства, 53 сім'ї, усі ті, хто чудом уцілів від карального загону есесівців пізньої осені 1943 року. На той час віддача від землі була дуже мала. Техніки для обробітку землі було мало, ще й примітивна. Все обробляли вручну, молотили молотарками. А ось звіт сільгосвідділу райкому партії за 1951 рік про урожайність цукрових буряків у районі по роках: 1948 рік - 121 центнер; 1949 рік - 154ц; 1950 рік - 174 ц; 1951 рік - 236 ц. В районі в 1950 році - цукрові буряки займали 950 гектарів, а 1951 -1400 гектари. І серед правофлангових загань у доповіді на партійно -господарському активі у 1951 році було названо колгоспницю Олімпію Драчук з Грем'ячого, яка зібрала по 480 центнерів цукрових буряків на полщі 3 гектари. У 1949 році - році масової колективізації в колгоспах ройону нараховувалось 400 коней, 371 корова, 232 вівці, 259 свиней, 749 курей і 90 сімей бджіл. Уже в 1950 році громадське тваринництво нараховувало 6650 коней 2711 корів (65 ферм), 1469 свиней, 7042 курей.
                                         2.2 Керманичі колгоспу
Зі слів Чухерика Івана Гнатовича я дізналась, що: "Першим головою колгоспу був Євстафьєв Тихон, агент КГБ, але довго не головував, його вбили бандери. В селі Михайлівка в колгоспі ім. Крупської голова колгоспу - Лапій Олексій Онопрійович. Другим головою став Лісков Афанасій. Коли об'єднали колгоспи - тоді райком прислав з району Стадніцького Федора Себастьяновича. Як утворився колгосп "Зоря комунізму" 1960 року, головою став Облапенко Петро Іванович. На той час в колгоспі були такі посади : голова коїгоспу, заступник, бухгалтер, бригадир тракторної бригади, завгосп, завфермою, комірник. Також головою колгоспу був Загребельний, довго він не головував, історія його не відома". У 1963 році утворився колгосп " Мир", а голова колгоспу -Панкевич Володимир до 1965р. У 1965 р. - Сучик Володимир Михайлович - до 1981 року. З 1981 року - Сладковський Георгій Павлович. 1996 рік - Нестеренко Володимир Михайлович; 1998 рік - Покотило Володимир Григорович; 2001 рік - Ковальчук Раїса Якимівна, головує і до сьогоднішнього дня. Опрацьовуючи документи я побачила, що спочатку колективізації було розділено колгоспи на осередки по селах,і як їх потім було об'єднано в єдине господарство "Мир": 1949 рік - грудень к-п ім. "Димитрова", голова колгоспу Лісков Афанасій. 1950 рік колгосп ім. 70 - річчя тов. Сталіна с. Грозів. 1950 рік - с. Грем'яче і хутір Завидівський колгосп "Прогрес", що пізніше стало назвою села Прогрес. 1950 рік - с. Грем'яче колгосп ім. Димитрова. 1950 рік - с. Михайлівка, колгосп ім. "Крупської". 1951 рік - колгосп ім. Димитрова. 1951 рік - колгосп " Димитрова" села Грем'яче, Михайлівка, с. Завидів, с. Грозів голова правління - Лапій Олексій Онопрійович. 1952 рік - колгосп ім. "Димитрова", села Грем'яче, Михайлівка, Грозів, Вілія. 1953 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грозів. 1954 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грем'яче, с. Прогрес. 1954 рік - колгосп ім. " 1 Травня", с. Грозів. 1954 рік - колгосп ім. "Димитрова", с. Михайлівка.
1955 рік - колгосп ім. "Димитрова", с. Грем'яче. 1965 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Грозів. 1956 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Прогрес, с. Грозів, с. Грем'яче. 1956 рік - колгосп ім. Димитрова", с. Михайлівка. 1956 рік - колгосп ім. " Травня", с. Грем'яче. 1957 рік - колгосп ім. "1 Травня", с. Грозів. 1957 рік - колгосп ім. " Димитрова", села Грем'яче, Грозів,
Михайлівка. 1958 рік - "1 Травня", с. Грозів. 1958 рік - колгосп ім. Димитрова", села Прогрес, Грозів, Михайлівка, Грем'яче. 1959 рік - колгосп "Зоря комунізму" села Прогрес, Грем'яче, Грозів, Михайлівка. 1960 рік - колгосп "Зоря комунізму". 1961 рік - "Зоря комунізму" 1962 рік - "Зоря комунізму" 1963 рік - колгосп "Зоря комунізму" села Грозів, Грем'яче
Острозького району, с. Грем'яче Гощанського району. 1963 рік - колгосп "Мир", с. Грозів Гощанського району, Голова колгоспу Панкевич Володимир. 1964 рік - колгосп "Мир", с. Грозів Гощанського району, листопад грудень с. Грозів, с. Грем'яче Острозького району. 1965 рік - колгосп "Мир" об'єднано всі села Грозів, Грем'яче, Михайлівка, Прогрес. 1965 рік 31 травня - голова колгоспу Сучик Володимир Михайлович. 1981 рік 12 листопада, Сучик В.М. 1981 рік - Сладковський Георгій Павлович. 1996 рік - Нестеренко Володимир Михайлович. 1998 рік 12 лютого - Покотило Володимир Григорович. 1999 рік - СГПП "Мир", по 2001 рік. 2001 рік 2 жовтня - СПП "Калина", керівник Ковальчук Раїса Якимівна і до сьогоднішнього дня. З 1965 року, коли господарство очолив Сучик Володимир Михайлович, стало швидкими темпами розвиватися колективне сільське господарство "Мир". Слово "Мир" - дороге для всіх чесних людей планети. Воно дороге і для жителів сіл Грем'ячого, Грозова, Михайлівки. Тому, що кожна людина прагне аби на планеті був мир. Можливо і для колгоспу вибрали саме таку мирну назву.
Як розповів сам Володимир Михайлович, що: " Починаючи з 1966 року в колгоспі перейшли на грошову оплату людям за роботу. Але все таки система була ще не прогресивна. Керівництво колгоспу знало, що бугалтер в банку отримував гроші нові, то це інфляція (але вона була не відкритою) люди про це не знали, і самовіддано трудились на благо держави. Кожній людині пенсійного віку, стали видавати по 6 грн. в місяць. На той час це були великі гроші. Уже в 1979 році колгоспна сім'я становила 1400 трудівників. А основні фонди становлять за 4 мільйони карбованців. На полях колгоспу працювало 100 механізаторів. За працю була людям відповідна плата. Середня зарплата механізаторів, доглядальниць худоби, доярок становила 140 - 150 карбованців. Це не враховуючи витрат на соціальні, страхові та інші потреби. Оплата людино - дня за 5 останніх років зросла на 0,6 карбованців і становила 3,98. Грем'яцькі хлібороби на той час мали в ощадкасі району 250 тисяч карбованців особистих збережень. У руках механізаторів було 60 автомобілів, 50 тракторів сучасних марок, 10 зернових комбайнів у тому числі потужні "Колос", "Нива". Було три бурякозбиральні комплекси КС - 6, чотири картоплезбиральні комбайни.Цукрового буряка сіяли 300 гектарів." Зі слів Сучика В.М. : "Врожайність буряка - 12 тис. тон. Трактористи самі вдосконалювали техніку для обробітку буряка. ВРХ - 1200 голів, коней - 300, овець - 300-400." Молодий керівник, не маючи спеціальної сільськогосподарської освіти, але наділений природною селянською кмітливістю і вмінням спілкуватися з людьми, упевнено повів справи на краще. Згуртував навколо себе творчих спеціалістів, підібрав ініціативних керівників середньої ланки, придумав систему морального і матеріального заохочення трудівників села. Разом з поліпшенням матеріального забезпечення сільськогосподарської галузі з боку держави все це зумовило зростання врожайності полів, збільшення поголів'я тваринництва і його продуктивності. Володимир Михайлович одним із перших у районі ініціював спорудження в селі цегельного заводу, а потім і асфальтового, що дало змогу розгорнути будівництво виробничих приміщень, надати допомогу жителям сіл у будівництві житла, у проведенні благоустрою господарських дворів і вулиць. Тут виникали й інші підсобні промисли: було відкрито цех з виготовлення синтетичної гумової плівки, деяких харчових продуктів, які користувалися попитом і давали відчутні прибутки господарству. За свою самовіддану працю Сучик Володимир Михайлович отримав дві нагороди Орден Червоного Трудового Прапора III ст. у 1970 році і Орден Червоного Трудового Прапора II ст. у 1975 році.
           2.3 Слово про тих, хто своєю працею звеличував колгосп 
Люди розуміли, що можна і потрібно працювати значно краще. Механізатори, доярки, їздові, сумлінно відносились до своїх обов'язків, добивались високих показників у роботі. Серед тваринників, механізаторів, бригадирів, ланкових визначались переможці соціалістичного змагання. Кращими доярками серед твариннників стали - Шиндерук Галина Савівна, переможниця соціалістичного змагання 1979 року на честь 62 - річниці Великого Жовтня, надоїла по ЗОЮ кг молока від кожної фуражної корови. Прожаває у селі Грем'яче Броновицька Мотря Микитівна - доярка в 1973 році вийшла переможницею соціалістичного змагання серед тваринників, надоївши 3501 кг молока, за що нагороджена медаллю " За трудову доблесть". Доярка Чубок Марія Григорівна нагороджена за сумлінну працю Орденом Трудової Слави в 1977 році. А в 1978 році нагороджена цінним подарунком. На жаль, цих людей уже не має в живих. Серед ланкових - Іщук Надія Омельянівна, кавалер ордена Трудового Червого Прапора. В1972 році ланка виростила і зібрала по 505 цнт. цукрових буряків з кожного гектара на площі 62 га. Зараз проживає в селі Грем'яче. Найкращим серед трактористів є Стецюк П. А. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора в 1973 році за високі виробничі показники. Для того, щоб техніка вчасно ставала в стрій доводилось реставрувати запасні частини до збиральних та інших агрегатів - завдячували роботі Лободовського Володимира -найкращого токара колгоспу "Мир". Трудове суперництво було підпорядковане - забезпечити вчасне і високоякісне проведення і весняно - польових робіт, і в тваринницькій галузі, і в механізації.
                                      2.4 Нива - його життя. 
З приходом нового голови в 1981 році Сладковського Георгія Павловича, трудові здобутки колективного господарства вийшли на новий рубіж. Він також не забував про людей, які своєю працею звеличували колгосп. Було запроваджено моральні та матеріальні стимули для тих, хто добивався найвищої продуктивності праці. Переможцям соціалістичних змагань вручали перехідні червоні вимпели, цінні подарунки, на їх честь на центральній та бригадній садибах колгоспу піднімали прапори трудової слави. Сім'ям передовиків надсилали вітальні листівки. Дбали про те, щоб хліборобів підвозили до віддалених місць роботи, для них було організоване гаряче харчування у полі. На першому місці була людина - трудівник, для якої було створено найкращі умови праці, за яких досягались найефективніші результати. Запроваджувались новітні на той час інтенсивні технології по вирощуванню високих врожаїв цукрових буряків, кукурудзи. Успішно продовжували працювати підсобні промисли : теплиця, плівковий завод, птахопідприємство. Успішно розвивалось тваринництво. У селі Грозів була ферма № 2, куди приїзджали делегації з інших колективних господарств переймати досвід роботи. Прибутки господарства Георгія Павловича Сладковського сягнули мільйонного рубежу. Особлива увага приділялась соціальній сфері села. Збудовано фельдшерсько - акушерські пункти, збудовано магазини в с. Грем'яче, с. Михайлівка, а також благоустроєно дороги, прокладено водогони. Велику метеріальну допомогу надав колгосп "Мир" парафіянам с. Грем'яче, с. Михайлівки, с. Грозова, при будівництві церков. З розпадом колишнього Радянського Союзу в 1991 році порушились економічні зв'язки з іншими країнами - союзницями. Коли народ України обрав незалежний шлях розвитку, а з ним нові економічні відносини - ринкові. При цьому було допущено багато помилок. При проведенні земельної реформи в господарстві знизились темпи виробництва, інфляція. Великі господарства стали розпадатись, знизились темпи промислового виробництва. Був прийнятий Закон про розпаювання землі. Ним було нанесено удар по великим колективним сільським господарствам. Різко знизились темпи розвитку тваринницва, темпи продуктивності праці. Господарство стало неплатоспроможним, скоротилась кількість робочих місць, не вистачало коштів на обробіток землі, не можливо було придбати запчастини, пальне. В цей час проведено перевибори нового голови колгоспу, ним став - Нестеренко Володимир Михайлович. Пропрацювавши рік в важких економічних і фінансових умовах він відмовився від посади голови господарства. Тоді КСГП "Мир" було реформовано в СГПП "Мир" згідно Указу Президента. Створено СПП "Калина" згідно розпорадження Острозької райдержадміністрації № 537 від 1. 10. 2001 року. Земельні паї перейшли у власність "Калини", яку очолила Ковальчук Раїса Якимівна . Багато селян забрали земельні паї і почали працювати самостійно. Утворилося багато одноосібних господарств
                              2.5 Селянинові права власника
Серед тих, хто захотів самостійно господарювати колишній голова колгоспу "Мир" Сучик Володимир Михайлович. ...Зараз колишній голова на пенсії, живе у звичайній сільській хаті, як і більшість односельців, не рівня теперішнім "новозабудовникам". І продовжує займатися древнім прадідівським ремеслом. Має три гектари землі, коня з возом, різний реманент виготовлення минулих десятиліть, щоб дати цій землі лад, вирощувати урожай, мати від нього прибутки для життя. Урожай збирає непоганий. На двох гектарах, зайнятих озимою пшеницею, ячменем, вівсом, збирає по70 центнерів зерна. Використовує його переважно на відгодівлю свиней і вирощування птиці. Отакий собі міні - фермер, освічений селянин - одноосібник на рубежі другого і третього тисячоліть нашої ери. А що ж думає він про проблеми, над якими б'ється сьогодні українське село, якими бачать його подальше життя і шляхи розвитку? - Перш за все кожна людина має бути господарем і власником чогось - говорить Володимир Михайлович. - Власність - це та головна опора, на якій вона тримається і в особистому, і в суспільному житті. До чого призводить усуспільнення власності, відчуження її від виробника, показала соціалістична практика у колишньому Радянському Союзі, в інших країнах світу. Усі наші минулі і сьогоднішні біди ідуть звідти. І чим швидше люди як у місті, так і в селі стануть тією чи іншою мірою власниками, тим швидше наша країна із кризи, а життя народу піде на покращення. Для переважної більшості сільських жителів основною власністю є земля. А вона, на переконання Володимира Михайловича, повинна мати свою ціну, продаватись і купуватись, можливо, з певним застереженням і обмеженнями, здаватись в оренду, передаватись у спадщину тощо. Інакше про яку ринкову економіку може іти мова? 2.6 На уламках колективної власності Так, як селяни є власниками своєї землі на сьогоднішній день вони отримали державні акти на право власності на землю (земельний пай) і свідоцтво на право власності на майновий пай. Зі слів Ковальчук Раїси Якимівни : " Земельний пай становить 2,29 га. Власники свох паїв мають вільний вибір в користуванні землею. 37 чоловік зразу ж скористалисьсвоїм правом і стали обробляти свої паї самостійно. Решта власників паїв передали свої землі і майно в оренду СПП "Калина", яке діє згідно статусу зареєстрованого розпорядження голови Острозької районної державної адміністрації № 557 від 2 жовтня 2001 року. СПП "Калина" взяло на себе зобов'язання зберегти земельні паї раціонально, майно утримується в належному стані. Приміщення збудовані під час господарювання колективного сільського господарства "Мир". За оренду орендовцяв сплачується плата за користування майном 1% від вартості майна і 1,5 % від вартості землі. Враховуючи те, що держава надає перевагу великим сільгосппідприємствам, СПП " Калина" і ЗАТ "НВП" "Західцукор" створили нове ТзоВ "Острог Агро", яке повністю взяло на себе зобов'язання перед орендарями за ефективне використання земель. В господарстві сьогодні є 1200 гектарів орендованих земель. Вирощують зернові і технічні культури. В господарстві в 2007 році було посіяно 500 га цукрового буряка, 400 га озимої пшениці, 300 га ячменю. Постійно відбувається сівзміна. Господарство забезпечене потужною, новою технікою. Вноситься багато мінеральних добрив в грунт. Внаслідок чого в 2007 році отримали хороший урожай цукрових буряків 400 ц/га, озимої пшениці 37 ц/га, ячменю 28 ц/га. В умовах зростання цін на техніку, пальне, мінеральні добрива навіть таким потужним підприємствам як Тзов "Острог Агро" доводиться нелегко. Тому багато селян одноосібників, не витримали цих умов, і здають свої земельні паї в оренду, бо не мають власної техніки для обробітку землі, і відповідно отримують за них плату згідно укладеного договору. 3. Висновок Готуючи і опрацьовуючи матеріал до своєї дослідницької роботи, зустрічаючись і розмовляючи з сивочолими ветеранами праці, рукама яких створено все, що ми сьогодні маємо і примножуємо, я неодноразово роздумувала над тим, що нелегка доля дісталася нашому старшому поколінню. І тому не дивно, що майже всі з них не погоджуються із теперішнім станом справ, коли колективна власність замінюється приватною власністю. Коли соціалістичні відносини замінили на відносини ринкові, яких ще не всі розуміють. Чому Україна, маючи величезний науково - технічний потенціал, потужні заводи і фабрики, прекрасні землі, працьовитий і талановитий народ, опинилася позаду багатьох країн світу? Будучи в числі перших в ракетно - космічній галузі не змогла створити в достатній кількості свій надійний зернозбиральний комбайн і доступний по ціні міні - трактор для свого селянина? Чому держава не приділяє уваги аграрному сектору і залишає село сам на сам зі своїми проблемами, тоді як на Заході сільське господарство всіляко підтримується і дотується державою? Чому з кожним роком зменшується поголів'я худоби, а тваринництво стало збитковим? Майже повністю зникла така галузь господарства як вівчарство? Чому прилавки наших магазинів і ринків заповнені продукцією іноземних виробників, нерідко сумнівної якості? Чому старіють села, а молодь не хоче залишатися працювати в селі? Чому стають не популярними професії тракториста і шофера? І таких "чому?" виникає дуже багато. Можливо я не все розумію, що діється в економіці і сільському господарстві, але, на мою думку, причиною їхнього теперішнього становища є не правильна державна політика щодо села в цей перехідний період. Внаслідок цього були розвалені цілі галузі господарства, багато фабрик заводів опинилися в руках людей, для яких доля держави на останньому місці, а на першому власні інтереси. При постійній боротьбі за владу, урядовці зовсім забули про інтереси простих громадян. Наслідки цієї боротьби тягарем лежать на економіці сільського господарства і на плечах простого українського народу. Уроки історії завжди є повчальними для наступних поколінь. Історія колективізації - це лише частинка всієї історії нашого народу. Вона несе в собі як негативне, так і позитивне. І ми повинні взяти для себе все те корисне і раціональне, що дало змогу в свій час розквітнути колективним господарствам і пристосувати їх до нових форм власності і умов праці. Як свідчить досвід багатьох країн Європи тільки великоземельні сільські господарства дають змогу ефективніше і з прибутком працювати, і залишають поза конкуренцією малоземельні. Це стосується і України. Наша держава з її землями може стати великим конкурентом для багатьох країн світу і тому не всім до вподоби стабільна і економічно сильна Україна з точки зору ринкової економіки. Наш народ - мудрий, терплячий, працьовитий. Я щиро вірю в те,що не дивлячись на складності цього перехідного періоду, на різні перешкоди, які чиняться на шляху до злагоди в суспільстві і його консолідації, він зуміє здолати всі труднощі і Україна займе гідне місце серед інших народів планети.

Історія ФАПу

1.Як все починалося

Вузенька стежина, що майстерно, мов змійка, вилася поміж зелених пагорбків, була, на перший погляд, аж надто протоптана. Цікаво, куди ж вона веде? ...Поміж пахучого та барвистого саду біліє сільський фельдшерсько-акушерський пункт. Його двері завжди відкриті тим, хто знемагає від надмірного болю завданого війною, тим, хто не може пережити втрату близьких та рідних, та просто людям, яким дошкуляє певне захворювання. ...Розпочинати практично з нуля завжди важко, а тим паче тоді ,коли потрібно мобілізовувати не лише матеріальні ресурси, але зібрати всю волю та залишки сил. В таких умовах, зазвичай, навіть чужі люди прагнуть підтримати один одного. Так сталося, що після війни село стало наче велика, дружня сім'я. А втім, інакше бути просто не могло. Так, як війна поклала значний відбиток на здоров'я нашого села, то питання про налагодження роботи медичного пункту було неабияк актуальним. Відновити ці сторінки з історії нашого села виявилося важко, тому що очевидці та свідки цих подій не змогли точно пригадати все, назвати прізвища тих, хто вклав частинку себе, своїх надбань для блага односельчан. Проте в кількох розповідях виринало з пам'яті людей ім'я Хитрого Юхима, який, буцімто, віддав своє помешкання для приміщення ФАПу. Звісно, того часу важко було знайти кваліфікованого спеціаліста, проте люди, яких навчило життя, самовіддано рятували інших, незважаючи на відсутність червоних дипломів. Так і жило село, бо час виліковує рани. З 5(7едмедичний пункт був розташований на місці теперішньої сільської ради, а зі973там, де знаходиться зараз. Було все: і негаразди, і нестачі медичних препаратів ,але люди, які стояли на чолі ФАПу, долали всі проблеми, щоб бачити щасливі обличчя знайомих та рідних, щоб чути щирий дитячий сміх. Жителі нашого села ніколи не забуватимуть добрі серця тих, хто їм допомагав. Ось імена, назавжди закарбовані в пам'яті селян як імена тих, хто мав безпосереднє відношення до осередку медицини с.Грем'яче: Хитрий Ю., Лавренюк Т., Політика А., Новак Г., Октоеич Л., Давидюк В., ЧумакЛ., МакарукГ., КирикН, Озімковська Лариса. 
2.Слово про завідуючих фельдшерсько-акушерським  пунктом.

   Озімковська Лариса Володимирівна. 

,, Навчалась я в Рівненському медичному училищі, яке закінчила в 1985р.Ось уже 23 роки працюю у с.Грем'яче фельдшером. Умови праці цілком задовольняють, приміщення ФАПу відремонтоване та комфортабельне. Однією з найбільших проблем є відсутність транспорту. Так як протяжність села досить велика, часто доводиться різними способами відвідувати лежачих та важкохворих пацієнтів. Щодо хвороб, які найбільше турбують односельчан, то, незважаючи на те, що усвідомлювати це дуже важко, дедалі частіше зустрічаються онкологічні захворювання. Зараз ця проблема стає неабияк важливою, хоча деякий час тому хвороби такого типу були малоймовірними. Сьогодні особливого поширення набуває рак молочної залози. В умовах постійних стресів та нервових перенапружень спостерігається динаміка зростання кількості хворих на гіпертонію(підвищення артеріального тиску),аритмію, порушення роботи серця та нирок. Одним з болючих питань є також відсутність апарату для вимірювання рівня цукру в крові, адже актуальною хворобою стає цукровий діабет. В будь - якому разі профілактика краща, ніж лікування, і будь якій хворобі можна зарадити, якщо виявити її на ранній стадії. Щодо забезпеченнями медичними препаратами, то це питання цілком вирішено. Коштів, які виділяє держава, вистачає на придбання засобів першої* медичної допомоги, яка є безкоштовною. Хотілося, щоб населення відповідальніше ставилося до стану свого здоров'я, адже це - один з найголовніших життєвих пріоритетів." 2006 р. — грамота за добросовісну працю, видана головним лікарем В. Веляником. 
Новак Галина Омельянівна 
(Завідуюча ФАПом з 1958 р. по 1965р.) „Здоров 'я-одне з найцінніших життєвих благ, тому збереження слід ставитися якнайвідповідальніше. Фельдшером я працювала 1958 по 1965рр.,працювати було дуже важко. Тоді ж не так було, як зараз( все зручно і комфортно), в той час доводилося рятувати здоров'я і життя людям, незважаючи на жахливі умови. Нормального приміщення не було, а медичний пункт відвідувало 30-40 чоловік на день. Звісно, коштами держава забезпечувала. У всякому разі, на ці кошти можна було придбати препарати, необхідні для надання першої медичної допомоги. Хворобами,які найчастіше непокоїли населення,були: гострі респіраторні захворювання,ГРВІ,гепатит,краснуха.Щодо стану народжуваностідо динаміка була позитивною.За рік народжувалося приблизно 20-30 дітей, смертність була нижчою. працю: "Ветеран 

Через надмірну перевантаженість мені довелося покинути роботу, хоча я її дуже любила. Погодьтеся ,що добиратися до хворого на підводі, у дощ, сльоту, та знаючи, що необхідних препаратів,щоб належно надати допомогу - невистачає ,жертвувати всім - сім'єю, друзями, відпочинком, про який я навіть і не мріяла, - це дуже важко. Одночасно знати і відчувати, що ти допомагаєш людям, зустрічаєш життя з новонародженими і відвертаєш смерть від важкохворих-найбільше благо!" \1986-нагороджена медаллю за добросовісну працю-" Ветеран праці" (видана виконкомом Верховної Ради СРСР) \ 

Чумак Людмила Павлівна

(завідуюча ФАПом з 1972р. по-1975р.) „Свою роботу я дуже любила, так як допомога людям-одне з найблагородніших життєвих покликань Умови праці були нормальними, хоч і не такими, як сучасні. Проблему транспорту вирішувала держава, колгоспом було виділено автомобіль. В той час це було неабияк важливо, тому що природний приріст населення складав 40 немовлят на рік, і потрібно було часто покидати місце роботи та відвідувати хворих на дому. Актуальними були дитячі хвороби: кір, вітрянка, краснуха; гострі респіраторні захворювання. Медичними препаратами держава забезпечувала. Працювати було важко, але про яку втому можна говорити, коли у твоїх руках життя і здоров'я близьких і знайомих тобі людей".  
З. Здобутки і проблеми

У 1991 році Україна мала 52 мільйони чоловік населення. Нині нас 46 мільйонів. Не є винятком і Острожчина. В цілому по місту і району чисельність населення за ці роки знизилась на 4 відсотки, тобто на рівні всеукраїнського показника. Причин зменшення населення багато. Тут і еміграція у зв'язку з падінням життєвого рівня, і зростання смертності. Збільшується смертність старших поколінь, підвищується вона серед середніх і молодших вікових груп. Гинуть молоді, гинуть у розквіті сил, гинуть не тільки малозабезпечені, а й заможні люди, внаслідок зростання злочинності, дорожньо-транспортних пригод, нещасних випадків на виробництві, зростаючого суїциду, тобто самогубств. Навколо цієї проблеми точиться багато розмов, чимало політичних спекуляцій, зокрема і в стінах Верховної Ради. Ідуть передчасно з життя ті, хто пережив два голодомори - у 33-му і 47-му роках, Другу світову війну, фашистські концтабори і сталінські гулаги, труднощі повоєнного часу, важку працю у колгоспах, коли на полях і фермах більшість робіт доводилося виконувати вручну, в осінню негоду під відкритим небом і в холодних приміщеннях взимку. Хто вже у мирний час став учасником бойових дій у так званих локальних війнах у різних куточках планети. Хіба усе пережите не вплинуло на фізичний і психічний стан людей ,не дало своїх негативних наслідків? А хто ж був провідцем усіх цих подій і процесів? Як визначає доктор біологічних наук Віталій Поліщук в „Українській газеті", за останні 7 років атомні електростанції, розташовані на території України, сумарно забезпечили щонайменше ще 3 млн. смертей. На радіаційно забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС територіях опинилось близько 1,5 млн. населення. Понад 150 тис. осіб ,у тому числі майже 60 тис. дітей, уражені дозою, вищою за допустиму, з них 13 тис .дітей-понад 200бер.Більш ніж ПО тис. жителів України, в основному молоді, брали участь у ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні та безпосередньо на ЧАЕС і дістали різні дози опромінення, з них близько 8 тис. - понад 500  бер. На початку нового тисячоліття Україна за тривалістю життя чоловіків посідала 29-те місце в Європі і 49-те у світі, а жінок - 27- ме і 39-те місця відповідно. Різке зниження тривалості життя в Україні зафіксовано з 1987р.(у чоловіків-приблизно на три а у жінок-на два роки).Таке скорочення вважають безпрецедентним для мирного часу й пов'язують переважно з екологічним забрудненням і наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС та соціально-економічними проблемами. Дослідження, проведені Міністерством охорони здоров'я України ,свідчать, що в зонах інтенсивного використання пестицидів, інших продуктів хімізації сільського господарства загальна захворюваність значно вища. Найвизначнішими є зміни в частоті патології нервової системи, органів кровообігу, дихання, травлення, особливо у віці після 40 років. Установлено пряму залежність між частотою злоякісних новоутворень і асортиментним індексом застосовуваних пестицидів. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визначила 10 найбільш загрозливих для життя людини факторів у такій послідовності: 
недостатнє(неповноцінне)харчування;секс без засобів захисту;підвищення артеріального тиску; тютюнопаління ; алкоголь;питна вода, що не відповідає санітарним нормам;антисанітарія;недостатній вміст заліза в крові;забруднення навколишнього середовища;ожиріння(надмірна маса тіла). Якщо перейти до деталізації вищенаведених даних і підтвердженні їх на конкретному прикладі ,в даному випадку на с.Грем'яче, то у зв'язку з зосередженням інформації в узагальненому вигляді, було б доцільно навести наступні дані: Дані про стан відвідування медпункту 2005-2007рр. 2005р. 2006р. 2007р. Відвідувань усього:184726913034 
дітьми310400759 
вагітними160210140 
на дому499625750 
з них дітей202181427 
Кількість народжених71117 

Аналізуючи інформацію, подану в таблиці, можна помітити позитивну динаміку природного приросту ^а також поступове збільшення кількості людей, які звертаються до медичного пункту за допомогою або консультацією, збільшення кількості відвідувань дітей. Загалом, інформація неоднозначна, тому що, з одного боку, велика кількість відвідувачів свідчить про високу якість допомоги, яку надають у ФАПі ,та, водночас, про збільшення кількості хворих. Для визначення здобутків і проблем, наявних в роботі медичних закладів району, слід також звернути увагу на інформацію у пресі: (Щотижневарайонна газета „Життя і слово"-субота,5 квітня,2008,стаття „Про здоров'я і дітей" ,автор М.Войтович) „Про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я та заходи щодо поліпшення надання медичних послуг громадянам району доповів головний лікар Острозької ЦРЛ В.Веляник. У своїй доповіді він, зокрема, зазначив, що незважаючи на покращення деяких показників, таких як: зниження загального рівня смертності, зниження захворюваності на активну форму сухот, зниження рівня первинної інвалідності осіб працездатного віку, не було післяопераційних летальних випадків, знизився рівень травматизму, зріс відсоток оздоровлення громадян та збільшилася кількість лабораторних, рентген та ендоскопічних обстежень;та все-таки є цілий ряд негативних показників, над якими і має працювати медична галузь району у найближчий час. Це зокрема: зростання рівня смертності малюків, населення у працездатному віці, зростання рівня захворюваності та смертності від онкохвороб, збільшення випадків дитячої інвалідності (дітей віком до 18 років), зростання рівня захворюваності серед дорослих, підлітків та дітей." 

4 .Медики,уродженці с.Грем 'яче

Жителі села Грем'яче відзначаються своєю працелюбністю, але особливо їм полюбилася медична професія, молодь з ентузіазмом вступала і вступає до медичних закладів. Достатньо сказати, що сьогодні серед жителів Грем'ячого нараховується 62 медичних працівників, до того ж 13 - з вищою освітою, троє захистили дисертацію і внесли значний вклад у розвиток не тільки вітчизняної , але й світової медичної науки. На сьогодні вони очолюють великі творчі медичні колективи в Києві та Санкт-Петербурзі. Більшість лікарів, уродженців села Грем'яче, працює в лікувально-профілактичних закладах Рівненської області, інші в різноманітних медзакладах України та зарубіжжя. Так, гінекологом працює М. Литвинчук у Сарненській районній лікарні, а його молодший брат Олександр -терапевтом у Рівному й викладає в Рівненському медичному коледжі. В Рівному також трудиться лікарем-терапевтом Л. Луцюк. Хірургами працюють С. Ткачук у військовому госпіталі та Г. Чепчерук у Санкт-Петербурзі; психіатрами в Острозі - Л. Защик й І. Шинкарук, стоматологом - С. Ткачук в с. Гребінка Київської області, а О. Шевчук працює в Рівному фармацевтом. У Здолбунові лікують зуби сестри Соболь. Б. Олійник є головним імунологом України, а його брат Олексій завідує кафедрою психіатрії в Києві. Уродженці Грем'ячого трудяться і в Острозькій обласній психіатричній та районній лікарнях, в міжрайонному тубдиспансері, в ендокринологічному диспансері, в пологових будинках Рівного й інших міст України та зарубіжних країн. Особливо варто відзначити медичну династію Олійників й описати  медичну біографію Г.С. Чепчерука. Особливою повагою користувалася в Грем'ячому сім'я колгоспника Власа Олійника, 1904 року народження, який багато років працював бухгалтером. У його сім'ї народилося троє синів, всі вони здобули вищу освіту, старший син - Анатолій вступив на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, після навчання приїхав працювати в м.Острог. Вступив до аспірантури на кафедру психіатрії Київського медичного інституту, де 1958 році захистив кандидатську дисертацію, невдовзі в 1960 році зайняв посаду завідуючого в Київському інституті імені А. А. Богомольця. На даний час він очолює одну з найстаріших і престижних кафедр психіатрії в Україні. Середній син -Борис після закінчення Острозької школи №1 вступив на ветеринарний факультет Львівського зооветеринарного інституту. Три роки працював у Дубно, а потім переїхав до Кам'янець-Подільського, де викладав у академії імені Кірова в Ленінграді. Відмінником закінчив цей навчальний заклад і був направлений на проходження військової служби в місті Севастополь. Після закінчення курсів з хірургії був призначений начальником медичної служби на підводному човні. Там зумів успішно провести декілька хірургічних операцій. В 1976 році захистив кандидатську дисертацію. А з 1975-го до 1984-го року був старшим ординатором і викладачем клініки госпітальної хірургії Військово-медичної академії в Ленінграді. З 1984 до 1987 року брав участь у війні в Афганістані, являючись консультантом головного хірурга військового госпіталю в Кабулі. Нагороджений орденами та медалями. Після по­вернення в Ленінград з 1987-го до 1994-го року працював старшим викладачем клініки тора-кальної хірургії. В цьому ж році був демобілізований в чині полковника медичної служби. Георгій Савович є автором більш як 170 наукових робіт, в числі яких 6 монографій та підручників. Сьогодні лікар є професором-консультантом госпіталю МВС у Санкт-Петербурзі. Династія медиків - уродженців села Грем'яче користується високим авторитетом і не тільки не припиняється, але прогресивно продовжується, про що красномовно свідчить той факт, що четверо жителів цього села навчаються в медичних вузах, а п ятеро закінчують медичні коледжі.

  Дослідницька робота   учениці 10 кл.Мартинюк Олени (2008 р.)